Організаційно-правове забезпечення державної політики України у бюджетній сфері видатків перебуває у перехідному стані від традиційного постатейного методу планування до більш прогресивного програмно-цільового методу. При цьому фахівці відмічають певну безсистемність його впровадження, що не дає можливості органічного і комплексного поєднання всіх складових елементів ПЦМ. Аналіз якості планування видатків за період 1992-2011 рр. виявив, що фактичне виконання закону про бюджет в перші роки незалежності не відповідало плановим показникам. Але, починаючи з 2000р., суми доходів і видатків поступово наближаються до запланованих. Показник виконання плану за видатками в 2011 р. склав 97,3%. Натомість, аналіз виконання плану у функціональному розрізі виявив розходження до 75% (ЖКХ). Наявність значних відхилень, свідчить про неефективність макроекономічного прогнозування за основними показниками та відсутність чітких макроекономічних орієнтирів. Аналіз динамічного ряду фактичних видатків Державного бюджету за період 2001-2011 рр. показав, що за досліджуваний період середній рівень видатків складав 147,2 млрд.грн. Середній абсолютний приріст – 29,4 млрд.грн. щорічно. Середній темп росту, розрахований як середня геометрична, дорівнює 123,6%, що відповідає середньому темпу приросту 23,6% щорічно. Динамічний ряд фактичних видатків було апроксимовано двома трендами: лінійним та експоненційним. Виявилося, що експоненційний тренд є більш відповідним – його коефіцієнт детермінації складає 97,8%. З точки зору системного аналізу, лінійні апроксимації свідчать про поступовість розвитку системи. В той же час отримання експоненційних залежностей вказує на наближення кризи або входження в неї. Більш того, фінансування видатків, котрі ростуть за експонентою, можливо лише за рахунок такого ж росту доходів. Як вказують фахівці, подібне можливо лише за фінансового «накачування» системи за рахунок окремих «пухирів». Отже, тенденція, що спостерігається, є тривожною.
За результатами аналізу структури видатків в розрізі функціональної класифікації у 2005-2011 рр. виявилось, що ротягом досліджуваного періоду найбільш вагомими в структурі загального фонду залишалися видатки з надання трансфертів місцевим бюджетам, соціального захисту та соціального забезпечення, громадського порядку, безпеки та судової влади, загальнодержавних функцій, економічної діяльності та освіти. В цілому структура за функціональною класифікацією була досить сталою. Цікавим був розвиток направленості політики видатків у 2005-2007 рр. з точки зору збільшення видатків на економічну діяльність при одночасному зменшенні видатків на соцзахист. Але після 2007 р. видатки на економічну діяльність знову почали зменшуватися, а на соцзахист – зростати. Ця динаміка є відображенням популізму у політиці і вже приносить негативні результати. Більш того, витрати на економічну діяльність потерпають ще й від потреб загальнодержавного управління. Зокрема, в 2010 році частка витрат, вкладених в економіку була рекордно низька – 11,9%, в той час як частка загальнодержавних витрат зросла майже до такої ж величини – 11,4%. На фоні заяв про інноваційний розвиток і державну політику оновлення і покращення, дослідження реального фінансування економіки, соціального захисту і витрат управління визиває подив, оскільки повністю йде в розріз із заявленою політикою.
В роботі було визначено мультиплікатор державних видатків протягом 2005-2011 рр. на основі даних за 2004-2011 рр. Величина розрахованого мультиплікатора видатків на рівні 1,074 у 2005 р. характеризує ситуацію, коли збільшення величини державних видатків (за рівних інших умов) спричиняє незначний стимулюючий вплив на величину ВВП країни. Негативні фактори економічного розвитку української економіки в 2006 - 2009 рр. спричинили зменшення стимулюючої ролі державних видатків, як одного з фінансово-податкових інструментів державного регулювання економічного зростання. В результаті в 2009 р. одержано дійсно «кризисне» значення мультиплікатора – 0,101. Це означає, що кожна гривня видатків приводила дуже к незначному росту ВВП. Ефект мультиплікації був відсутній, відбувалося просте «поглинання» видатків економікою. У 2010-2011 рр. мультиплікатор все ще нижчий за одиницю, що наочно демонструє неефективність державної політики видатків.
Також нами було побудовано дві економетричні моделі: впливу структури видатків на обсяги ВВП та впливу структури видатків на обсяги безробіття. Найбільший вплив на зростання ВВП має зростання видатків на економічну діяльність. Збільшення зазначених видатків на 1 гривню спричиняє приріст ВВП на 9,118 грн. Водночас зростання видатків на соціальну сферу та соціальний захист призводить до збільшення ВВП на 8,363 грн, а видатків на державне управління - збільшення ВВП на 4,475 грн. Збільшення частки видатків на економічну діяльність у ВВП на 1% спричиняє зменшення рівня безробіття на 1,062%, а зростання на 1% частки видатків на соціальну сферу і соціальний захист призводить до зменшення досліджуваного показника лише на 0,198%, тобто в 5,4 рази менш ефективне. Отже, з впевненістю можемо стверджувати: 1. обсяг видатків бюджету та їх структура безперечно впливають на соціально-економічний розвиток держави; 2. видатки на економічну діяльність є найбільш дієвим інструментом впливу.
Позитивно можна оцінити розвиток комп'ютерних технологій і впровадження операційних систем, які працюють у режимі реального часу, що докорінно змінило ведення записів державного обліку. Новий технологічний процес надав можливість легшого та швидшого електронного спостереження за всіма операціями від їх початку до завершення. Це значно полегшило безперервне спостереження за діяльністю державних органів. Постійні технологічні вдосконалення дали можливість запровадити систему електронних переказів коштів і платежів і урядові, і урядом. На сьогодні потрібен прогрес у складанні облікової інформації, яка давала б можливість оцінювати діяльність або проводити порівняння між органами управління та між урядами різних країн. Оцінювання діяльності там, де воно проводиться, головним чином полягає в аудиторському порівнянні результатів з витратами та відповідному оцінюванні деяких програм. У деяких випадках оцінювання проводять самі відомства, однак його результати не завжди доступні громадськості. Аналогічно, за винятком даних, які публікують міжнародні фінансові установи, існує мало інформації для порівняння державних органів різних рівнів у одній країні, регіоні чи в міжнародному масштабі.
| 
